Вітер старі імена розвиває,
Нема вже дороги
в покинутий рай,
Якщо в юрбі
ти мене не впізнаєш,
Не повернеш мене, —
любий прощай…
Я залишаю твій берег —
це час розправляє вітрила,
знай!
Сонце сідає і зорі вертаються,
Казка моя, прощай.
Знаю, колись тебе знайде,
неначе мелодія,
Нами давно забута,
З давніх давен
ніжним вітром занесений
Подих із мого сна.
Ти віднайди, ти віднайди,
ти віднайди
Мене в минулому, там,
де панує весна.
Там, де у диханні ночі
останнього слова
Тремтить луна.
Ти пригадай кожну мить,
Кожен крок
У безмежно далеких снах.
Була, а може здавалось,
Що справжня —
Кохання весна
Нескінченно рання,
Знов спалахне
і розтане без відчаю,
Наче омана.
Знай, це — не сон. Знай, це — не сон.
Знай, це — єдина правда,
Вічності істина.
Смерть подолає єдиний закон —
вічна любов моя… (3)
