Вітер старі імена розвиває,
Нема вже дороги
В покинутий рай,
Якщо в юрбі
Ти мене не впізнаєш,
Не повернеш мене, —
Любий, прощай…
Я залишаю твій берег –
Це час розправляє вітрила,
Знай!
Сонце сідає і зорі вертаються,
Казка моя, прощай.
Знаю, колись тебе знайде,
Неначе мелодія,
Нами давно забута,
З давніх давен
Ніжним вітром занесений
Подих із мого сна
Ти віднайди, ти віднайди,
Ти віднайди,
Мене в минулому, там,
Де панує весна.
Там, де у диханні ночі
Останнього слова
Тремтить луна.
Ти пригадай кожну мить,
Кожен крок
У безмежно далеких снах.
Була, а може здавалось,
Що справжня –
Кохання весна
Нескінченно рання,
Знов спалахне
І розтане без відчаю,
Наче омана.
Знай, це-не сон. Знай, це-не сон.
Знай, це-єдина правда,
Вічності істина.
Смерть подолає єдиний закон –
вічна любов моя…
