Здається, глузду більше, ні-ні, нема,
Здається, гальма натерті, не фуричуть,
Вже котру пісню я бачу: стоїш сама,
Якісь потвори тебе кличуть, до себе кличуть.
Були часи, були да-да-діскачі,
Варені джинси, у склі пепсі-кола,
Але тоді я чув, кажуть, були шмаркачі,
Що не любили ані фанку, ні рок-н-ролла!
Приспів:
Вулиця Iвана Мазепи,
Дві чи три хвилини до ранку,
І як два пальці надрати дупу
Тим, хто кохану називає «коханкой»!
Прага чи Нью-Йорк недалеко,
За корчмою зоране поле,
І без проблем отримаєш і в яйко, і в млеко,
Місто Київ! Піддубний Микола!
А в тебе совісті зовсім, ні-ні, нема,
Нові балєтки й спідничка тобі так личать,
Хлоп’яток-хлопчиків з глузду і з розума,
Один на одного блискавки кличуть:
Скриплять штахетами гості з твого села,
Ді-джей намилився хутко робити ноги,
Ти пів-району лобами до купи звела
Та Петру Підкові ти сказала: «Човгай! Човгай!»
Нас тоді всіх приносив лелека,
Радіо о шостій вмикалось,
Закордон здавався нам дуже далеко
І Заходу легенько ги-ги-гикалось.
Схожі всі були, як копірка,
Політбюро тепер — дірол із ксилітолом —
Пишатись нічим, але яка школа! —
Місто Київ! Піддубний Микола!
